Наталія Буцька
МІЙ ВЛАСНИЙ «ШЛЯХ ДО СЕБЕ»
Сьогодні я на порозі 80-ліття... Усього було на життєвій ниві — і яскраво-радісного, і сірого, і дуже прикрого, але вже у 60 років у мене виникло відчуття, що прожила майже тисячу літ, і досі мене воно не полишає...
Любила читати книжки. Не все підряд, а надавала перевагу класикам і своєї країни, і європейським, і американським. Було цікаво. А потім захотілося писати самій — коли пішла на пенсію і підросли онуки. То була ще одна школа життя: троє дітей і чотири внучки.
Спочатку писала статті до газет, здебільшого про мистецтво, образотворче і музичне. Нові часи давали можливість писати без “внутрішньої і зовнішньої” цензури. А я любила свободу, не зраджувала власній думці на догоду владоможцям. До того ж і поле неозоре було можливостей — багато газет виходило, і теж без цензури. Так потроху я перетворювалася з інженера-будівельника на журналіста, а згодом — своєрідного письменника. Любов до свободи стала на перепоні вступу до Спілки журналістів, не захотілося й у Спілку письменників набиватися.
Ніколи не намагалася на своєму письменництві заробляти, а “самвидав” тоді коштував недорого.
А ще ніколи не ремствувала ні на долю, ні на Бога. У світі все правильно, треба все сприймати адекватно.
З часом складніше стало писати в газети, бо вони втратили популярність, люди надавали перевагу інтернету, а я, каюсь, його не опанувала. А писати хотілося.
Ось ця книжечка серед 18-ти інших, напевне, остання. Про що писала? Здебільшого це діалоги між видатними письменниками і філософами, яких я багато перечитала, надаючи перевагу їхнім листам і щоденникам, - і власним духовно-інтелектуальним “Я”. Відтак у мене з'явилося багато щирих друзів з минувшини. Хотілося нагадати про їхні здобутки моїм сучасникам. І найпершим був наш безсмертний мандрівний філософ Григорій Сковорода (1722-1794), точніше, ті його думки і твердження, що викликали в моїй душі резонанс. Далі письменники-класики українські і з Російської імперії — Леся Українка, Олесь Гончар, Антон Чехов, Микола Некрасов та інші, поети VI-ХХ століть, всесвітньо відомі філософи, такі як Платон (428-317 р.р. до н.е.), академік Володимир Вернадський.
Усе це відображалося в моїх книжках, які знайшли своє постійне місце у бібліотеках Києва, Харкова, Львова і, звичайно, Полтави. Здебільшого книжки розійшлися “по людях”. Хотілося поділитися думками із співвітчизниками. Усе це найкраще можна зрозуміти із назв цих видань:
1. Заповіти Григорія Сковороди (2005)
2. Батьки і діти... діти і батьки... (2007)
3. Світогляд Олеся Бердника (2007)
4. Наші знайомі (2008)
5. Народилася людина (2008)
6. Духовні автопортрети Григорія Сковороди, Лесі Українки, Олександра Довженка, Олеся Гончара (2009)
7. Духовна місія Антона Чехова (2010)
8. Як бути щасливим (2011)
9. Наші знайомі (2012)
10. Духовна спадщина Данте Аліг'єрі. За мотивами “Божественної комедії” (2013)
11. Сучасність і Володимир Винниченко. Фрагменти з творів (2013)
12. Полтавці від “Я” до “Ми” (2014)
13. Розмова з Володимиром Вернадським “через роки, через віки” (2014)
14. Орфічна поезія — ліки від депресії (2014)
15. Праістини Платона і сучасність (2015)
16. Родзинки виховання (2016)
17. Порядна людина (2017)
18. Дорожня карта любові (2017)
Останні п'ять робіт, як і ця шоста, виконані у співдружності з Ігорем Лотишем. Окрім дизайну, підготовки світлин до друку, художнього оформлення, електронної версії, пан Ігор допомагав мені, як кажуть, словом і ділом. Був духовним волонтером, за що я глибоко вдячна йому.